Адам Міцкевич - Кримські сонети - VIІ
VIІ. Бахчисарайська руїна
У тиші вечора згасає спів ізану.
Останній вже пішов з джаміду муедзин,
Обличчя заходу шаріє, мов рубін,
І срібний ночі цар вже жде свою кохану.
Пливуть зірки в гарем небесний із туману,
І хмарка в сяєві міжзоряних країн, -
Мов лебідь, що заплив на озеро один,
Купає білину грудей грудей золототкану.
Тінь кинув мінарет, з ним поряд - кипарис,
А там громадою чорніють дикі скелі,
Немов диван зібрав із демонів Ібліс.
Часами з висоти їх тьмяної оселі
Зірветься блискавка й, мов на коні Фарис,
В мовчанні голубі прорізує пустелі.