У світі, де бетон диктує ритм,
де поспіх зʼїдає час,
де хтось постійно вирішує, як нам жити —
залишається одне місце, куди місто не має доступу.
Погляд. Дотик. Тиша.
Двоє людей проти шуму артерій мегаполісу.
Це пісня про мить, яка важливіша за систему.
Про тепло, яке сильніше за холод неону.
Про простір, де є тільки ми.