Озеро Несамовите - г. Шпиці
НЕСАМОВИТІ
Літо, поїхали в гори, - застав мене Дашин дзвінок серед прогулянки. Я якраз збирала трекінгові палички в лісі.
Поїхали.
Супер. Я беру квитки на 12-те вересня.
***
Заварила вівсянку, а вода чогось холодна, - каже Даша.
Ти з якого крану наливала? - питаю.
Ну там знизу був.
(Хто не знає, знизу кран технічної води в потязі)
***
Хмарний ранок. Вокзал Ворохти. Шукаємо нашого водія. Бачу чоловіка з сивою бородою і табличкою на грудях “Василь”.
Ви - Василь? Ми на Несамовите.
Я - Василь. Але у нас в селі всі Василі. Дзвоніть своєму.
***
Шофер Михайло довозить до КП. Тут всі здійснюють оплату за вхід до заповідних стежок. Сім’ям учасникам бойових дій вхід безкоштовний. Вперше користаюсь цією перевагою.
***
Водії та інші туристи в авто нас майже запевнили йти на Говерлу, я навіть задумалася: шлях коротший, вища гора, плюс Невідоме маячило, що щось мало піти не за планом. Та все ж вирішили притримуватися першого маршруту. І свій інтуїтивний бонус отримали). Смачно попоївши на березі озера Несамовите, де наскрізний вітер продуває все на світі під гавкіт псів та крики: “Чоловіче, купатися заборонено!”, ми вирішуємо піднятися ще і на Шпиці 😍. Я на них завжди тааак мріяла, і ось моя вдала синхронізація, ідеальна можливість. Починаємо підйом в абсолютному тумані.
Підемо, незважаючи на туман? - питаю Дашу.
Йдемо.
Туман повністю перекриває все, що під урвищем, можна вступити ногами в це молоко. Каменюки нагадують початок другої кінострічки “Володаря перснів”, де Голумн проводить Фродо і Сема через скелі. Заходимо на Шпиці, і в якусь мить вітер розсіює туман, показуючи невимовні краєвиди, гідні найепічніших кінострічок. Нафотографувавшися, всідаємося на суху траву серед брусниці. Допиваємо холодну каву з батончиками. Хмари сповивають вершини, мов немовля. Життя прекрасне. Це справжній дар цього дня.
***
Та коли вже ми дійдемо! - останні 2 км спуску завжди найважчі. - Коліно болить.
І в мене. Ще трохи. Як тобі було зі мною іти? - питаю. Я вперше веду когось в гори сама.
Чудово! Присвячую тебе в гіди! - каже Даша і ми сміємося. Приймаю присвяту.
Я жодного разу не скиглила. Шлях воїна!
Та ти взагалі молодчина! Шлях пілігрима :)
***
Довезіть нас до того “Оксамиту” під вокзалом. Я і 100 метрів не готова йти більше.
Вечеряємо бограчем, варениками, святкуємо похід глінтвейном. Стелимося. Я засинаю з думкою, що в нас було дуже багато довіри і розфокусу, як це має бути, натомість була спільна легкість, що з будь-яким сценарієм розберемося по ходу. Прям беру цю формулу собі на щодня. Даша каже, що я посміхалася уві сні).
________
Текст, відео - Літа Ахметова
Краєвиди Карпат
Музика: Unlike Us
Музикант: You Are Us (from Audiio)