Адам Міцкевич - Кримські сонети - VІII
VІII. Гробниця Потоцької
В краю весни, в садах розкішних ти зів*яла,
Трояндо юна! Хвиль минулого прибій,
Зникаючи, немов золотокрилий рій,
Пекуче спогадів тобі покинув жало.
Від Польщі, з півночі, громади зір засяли -
Для чого стільки там їх на дорозі тій?
Чи, перш ніж згаснути, не зір вогнистий твій
Там повипалював палкі сліди печалі?
О полько! Як і ти, скінчу я в смутку дні.
Хай рідна жменя нам землі хоч грудку кине.
Розмови тут ведуть мандрівці в тишині, -
То, може, вчую звук я з рідної країни,
Й поет, складаючи тобі свої пісні,
Згадає і мене в сусідній домовині.