ЗОЛОТЕ КОЛЕСО [ПРИГОДНИЦЬКА КАЗКА ДЛЯ ДІТЕЙ]
ЗОЛОТЕ КО ЛЕСО
Привіт мій маленький друже!
Я розкажу тобі одну історію з мого дитинства. А було це дуже давно, коли ще жив на світі мій дід.
Мій дід завжди перед сном розповідав мені казки. Страшні, сумні, веселі, яскраві. Казки-бойовики. Казки-комедії. Казки-триллери. Я вірив у ці казки, наче це були правдиві історії. Дід так захоплююче розповідав, що неможливо було не повірити.
Ось послухай одну із цих казок. Казку про золоте колесо. Побачиш, що в неї важко не повірити.
Розповів дід, що у ніч на Петра і Павла по лісу прокочується золоте колесо. І якщо його побачити і побігти за ним, то воно приведе тебе до ЗОЛОТОГО ВОЗА, наповненого доверху золотими монетами.
Було літо. Ніч на Петра і Павла була через тиждень. Я чекав цієї ночі з усіх сил. І таки дочекався.
Вночі, хоч мені було дуже страшно я взяв ліхтарика і відправився в ліс. Потрібно було знайти стежину, по якій мало прокотитися золоте колесо. А стежка ця лежала між трьох берізок. Це місце я добре знав.
Дід мій спав. А я швидко одягся і вислизнув з хати.
Ніч була зоряна. Світив повний місяць. Я швидко добрався до лісу і заховався за широким дубом, який ріс неподалік від стежки з трьома березами.
Чекав я довго. Аж почали злипатися повіки. Але нічого не відбувалося. Скрізь була повна тиша.
І тут мене розбудило яскраве світло. Щось швидко промайнуло по стежці. Я побіг за цим світлом. Але світло рухалося з такою швидкістю, що я не міг його наздогнати. Я бачив світло десь попереду вдалині. Але пригадав слова діда, що зупинятися не можна. І біг, не зупиняючись.
Зупинився я аж в густих та темних лісових хащах. Світла ніде не було. Стежка обірвалася. Мабуть загубив я дорогу, якою покотилося золоте колесо, подумав я.
Я думав як вибратися назад на стежку.
Ну що, наздогнав? – почув я чийсь голос.
Хто це? – запитав я.
Це було не колесо. Це я біг.
Хто це говорить?
Мене звати Козак Мотузка.
Я поглянув у темноту і там побачив перед собою постать козака. Він посміхнувся і освітив всі хащі своїми золотими зубами.
Двадцять років я намагаюся осідлати золоте колесо, але ще ні разу мені не вдалося це зробити, - сказав козак Мотузка.
Двадцять? – запитав я.
То скільки ж вам років?
Мені? – козак посміхнувся – Мені більше ста.
Більше ста… - прошепотів я.
Послухай, ти допоможеш мені? – запитав козак Мотузка.
Звичайно.
Мені потрібно зловити золоте колесо і добратися до золотого воза.
Але як? – тремтів я чи від страху, чи від холоду – я не міг розібрати.
Колесо скоро з’явиться на цій стежині. Я стану по один бік стежки – а ти по другий бік. Тоді я вистрілю золотою ниткою з рогатки. Ти зловиш цю нитку і міцно будеш її тримати.
Тільки він це сказав, як вдалині ліс освітився яскравим світлом. Я побачив стежку, вона була неподалік.
Я встав з одного боку стежки, козак Мотузка – з іншого. Колесо наближалося. З величезною швидкістю. Його яскраве сяйво засліплювало очі.
І тільки но воно порівнялося з нами, як Мотузка вистрілив всередину колеса. Я вхопив пальцями нитку і колесо потягло нас вперед.
Спочатку я летів у повітрі, а потім мене закинуло на спину козакові, який тримав в двох руках золоту нитку.
Довго ми так летіли, через лісові пагорби, долини та хащі. Коли нарешті колесо почало сповільнюватися. Воно почало спускатися в затишну долину, яка вся яскраво сяяла. Тут були різні квіти – дзвіночки, фіалки, ряст. Тут все цвіло діамантами, смарагдами, рубінами.
Колесо скотилося в долину, посеред якої текла невеличка річка з прозорою водою, в якій застряг віз, повний золота. І сам віз був із чистого золота.
Козак Мотузка відпустив нитки, колесо влетіло на своє місце у возі і віз почав рухатися. Мотузка скочив на воза.
Прощавай друже, козаки тебе ніколи не забудуть.
Він взяв з воза жменю золотих монет і жбурнув мені. Віз набрав швидкості зник з виду. Я позбирав монети. Вони добре освічували шлях. Не знаю як, але якось я знайшов стежки-доріжки додому. Увійшов тихо. І ліг спати.
Коли я вранці прокинувся наді мною стояв дід.
Звідки це? – запитав він, тримаючи в руці золоті монети.
Я це…. Я вчора знайшов у нас на городі.
Дід посміхнувся.
Оце можна зерна купити – цілий вагон. І не один. Тепер буде чим господарство годувати.
Дід купив багато мішків зерна. А ще цегли і цементу – щоб побудувати комору. А ще трактора, щоб орати город. І зажили ми тоді набагато краще.
А про ЗОЛОТЕ КОЛЕСО. Чи сон це був чи правда – не знаю. Не можу вам сказати.