9 Травня 2011 Україна святкує
Нажаль є ще багато українців, які досі вважають 9 травня днем перемоги.
Якби я був росіянином, а тим більше членом комуністичної партії, я б гордо заявляв що це найвеличніше з усіх свят -- велика перемога, тріумф комунізму. А так, слава Богу, я є українець, і гордий з того. Проте я не знаю чого радіти? Можу порадіти за англійців, французів та інших народів, які звільнилися від кривавого фашистського панування. За свою націю радіти не маю підстав, так як ми лишились з тою самою диявольською системою влади, яка до середини 50-х років продовжувала винищувати борців за волю України як в Україні так і за її межами, коли в нас був Голодомор 33-х років, та після війни у 46-ому, вчиненими тими „визволителями" України як нам твердили і продовжують твердити. 6 млн. Українців у складі радянської армії причетні до повалення фашистського режиму. Із поваленням фашизму вони свідомо чи не свідомо остаточно вкорінили на території України комуністично-репресивну антиукраїнську
ідеологію, продукти якої ми відчуваємо і досі. Якщо сучасні керівники Німеччини, Італії та Японії усвідомили прорахунки своїх попередників, і для того щоб впливати на світ вони замість використання „заліза і меча" вправно використовують науково-технічний реванш, то сучасні керівники пострадянського табору не зробили і досі належних висновків. Досі не відбувся суд над злочинами комунізму та заборона комуністичної ідеології як людиноненависницької в Україні. Таким чином після розвалу СРСР не провівши люстрації влади, бувші комуністичні діячі змінивши колір та назву, отоваривши радянську касу, узурпували владу в Україні. Замість того, щоб дбати про розвиток Національної Держави, вони навпаки роблять все можливе для дискредитації національних сил та недопущення українців до влади. Сьогоднішній парадокс полягає у тому, що ті герої, завдяки яким ми сьогодні маємо незалежну державу із їхнім синьо-жовтим прапором та тризубом, керівництво цієї держави не тільки їх ігнорує, а й дозволяє окремим політичним силам паклюжити їхню пам'ять.
Як могло таке статися, що в 1941 році українці зустрічали німців із хлібом та сіллю? Чи не варто осудити ту нелюдську комуністично-репресивну машину, яка довела до того, щоб українці шукали допомоги від німців? Висновок один - українцям ніколи не було притамане таке явище як колабораціонізм, вони лише завжди шукали слушної та зручної нагоди використати одну силу проти іншої, щоб в кінцевому результаті мати свою омріяну Національну Державу.
9 травня повинно стати для України днем пам'яті за мільйонами
Українців, які постраждали від людиноненависницьких тоталітарних
режимів.